Стаття на тему : "Інфекційні захворювання та їх імунопрофілактика у дітей" - 10 Квітня 2009 - Щоденник цікаві статті - Талалаївське районне лабораторне відділення
Неділя, 11.12.2016, 05:09

Санітарно - епідеміологічна служба
Талалаївського району

Вітаю Вас Гість

Пошук
Корисні лінки
Меню сайту
Календар
«  Квітень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Наші опитування
Зробіть оцінку нашого сайту
Всього відповідей: 102
Міні-чат
200
Головна » 2009 » Квітень » 10 » Стаття на тему : "Інфекційні захворювання та їх імунопрофілактика у дітей"
Стаття на тему : "Інфекційні захворювання та їх імунопрофілактика у дітей"
11:30
Інфекційні захворювання – це глобальна проблема, над якою працюють науковці всього світу.
З упровадженням щеплення проти натуральної віспи вдалося ліквідувати хворобу, яка під час епідемій призводила до загибелі десятків мільйонів людей. Повна ліквідація натуральної віспи зафіксована ВООЗ у 1979 р., і того самого року було відмінено вакцинацію проти цієї інфекції.
У 1988 р. ВООЗ прийняла програму ерадикації поліомієліту. Були вжиті масштабні заходи, в яких першочергове значення мали програми, спрямовані на створення достатнього рівня специфічного популяційного імунітету, що забезпечувалося вакцинацією. За період упровадження програми було досягнуто разючих результатів (у 1980-і роки щорічно в світі спостерігалося близько 30 тис. випадків паралітичного поліомієліту, у 2006 р. – лише 1915 випадків, тобто в 150 разів менше). В Україні масове щеплення оральною поліомієлітною вакциною (ОПВ) починаючи з 1959 р. дозволило знизити захворюваність із понад 3 тис. випадків до поодиноких. Останній випадок виділення «дикого» поліовірусу в нашій країні зареєстровано 1993 р. У 2002 р. Україна в складі Європейського регіону ВООЗ була сертифікована як територія, вільна від циркуляції «дикого» штаму поліовірусу. Ще раніше отримали такий статус Американський і Західно-Тихоокеанський регіони. Однак деякі країни залишаються ендемічними щодо поліомієліту (Індія, Пакистан, Афганістан, Нігерія).
З уведенням щеплення проти кору в США та інших країнах американського континенту захворюваність на нього різко знизилась, і тепер реєструються лише спорадичні випадки, в основному через завезення кору з інших країн. Незважаючи на значні успіхи, досягнуті в зниженні захворюваності на кір, у світі близько 10% смертей дітей віком до 5 років припадає саме на цю інфекцію.
В Україні після запровадження планової імунізації проти кору в 1968 р. захворюваність на нього скоротилася в 6-10 разів, проте спалахи інфекції продовжували виникати. Останній спалах почався в середині 2005 р. у Києві та Київській області. Хворіли переважно дорослі (65% – особи 15-29 років), 5 людей померло. Частота кору в Україні становила 83% від усіх випадків кору в Європейському регіоні ВООЗ, що включає 53 країни. Зважаючи на те, що в нашій країні виявлено значну кількість осіб, сприйнятливих до кору (переважно віком 16-29 років), ВООЗ рекомендувала провести додаткову імунізацію проти кору і краснухи в Україні всьому населенню віком 16-29 років. До кампанії додаткової імунізації включено щеплення проти краснухи у зв’язку з високою небезпекою вродженої краснухи, яка в Україні просто не діагностується через брак реактивів для лабораторного підтвердження. Водночас ми маємо велику кількість дітей з уродженою глухотою, сліпотою та розумовою відсталістю, причиною чого, не виключено, є саме вроджена краснуха, якій можна запобігти. Слід зазначити, що в світі щорічно реєструється близько 100 тис. випадків уродженої краснухи.
Значні зрушення протягом останнього століття відбулися щодо епідемічної ситуації з дифтерії. З уведенням планових щеплень різко знизилася захворюваність, майже до спорадичної. Це спричинило послаблення уваги до цієї інфекції в Україні та інших державах колишнього Радянського Союзу. Поява в пресі потужної антипропаганди щодо імунопрофілактики призвела до скорочення охоплення щепленням дитячого населення, результатом чого стала епідемія 90-х років, що забрала життя багатьох людей. У цей час кардинально змінилося ставлення батьків до вакцинації, і вже 1996 р. охоплення щепленням дітей раннього віку перевищило 90%. Незважаючи на масовість щеплень, кількість побічних реакцій і ускладнень не збільшилася. Лікарі побачили, що діти, яким раніше часто давали відводи від щеплень, переносили вакцинацію нормально. Населення пересвідчилося, що неприємностей від вакцинації значно менше, ніж від інфекційного захворювання. Почався злам в епідемії, і протягом останніх років в Україні реєструється невелика кількість випадків захворювання. Серед дітей зареєстровано 9 випадків у 2005 р., 15 – у 2006 р. Як під час епідемії, так і тепер хворіють на дифтерію більше дорослі. Привертає увагу той факт, що переважна більшість зареєстрованих випадків дифтерії мала тяжкий перебіг, навіть з летальним наслідком. Низька захворюваність створює видимість перемоги над цією інфекцією, але наявність тяжких форм дифтерії та летальних наслідків не дозволяє говорити про цілком сприятливу епідемічну ситуацію в Україні. Слід зазначити, що створений у процесі вакцинації антитоксичний імунітет не перешкоджає колонізації слизових оболонок коринебактеріями дифтерії. Хоча 60-75% серед тих, хто захворів, становлять щеплені, тяжкі форми захворювання переважно реєструються у нещеплених проти дифтерії дітей. І сьогодні, через 10 років після епідемії, для нещеплених людей дифтерія залишається смертельно небезпечною.
Епідемічний паротит, попри те що сама інфекція є нетяжкою, в 10% випадків спричиняє розвиток асептичного (серозного) менінгіту і в меншому відсотку випадків – енцефаліту. Найчастішим ускладненням є орхіт, що виникає в 20-50% випадків епідпаротиту серед хлопчиків-підлітків і часто впливає на репродуктивну функцію в майбутньому.
Завдяки плановим щепленням дітей проти правця ця інфекція останнім часом серед дітей не спостерігається, але у дорослих реєструється до 30-40 випадків, причому з високою летальністю. У нещеплених дітей у разі травми завжди виникає проблема з вирішенням питання щодо введення специфічної сироватки, на яку може бути серйозна побічна реакція. Разом із тим правцевий анатоксин практично не виявляє побічної дії.
Вакцина БЦЖ містить живі атенуйовані бактерії, що довго персистують в організмі вакцинованого, а реакцію на її введення нерідко називають «малою хворобою». Частота ускладнень при БЦЖ-вакцинації, за даними досліджень, проведених у Вінницькій області (О.Б. Бондарчук, 2007), становила після вакцинації 0,12%, а після ревакцинації – 0,15%. За даними ізраїльських дослідників, ускладнення БЦЖ-вакцинації спостерігаються ще частіше (від 1,1 до 2,5%). З-поміж усіх ускладнень 98% становлять лімфаденіти. Особливо небезпечною є вакцинація БЦЖ дітей з первинними комбінованими імунодефіцитами, які при народженні, на жаль, практично не діагностуються. Незважаючи на частоту ускладнень, сьогодні БЦЖ-вакцинація є обов’язковою в 64 державах, у 118 країнах і територіях світу вона офіційно рекомендована. Серед країн Східної Європи не проводять щеплення БЦЖ Латвія, Угорщина. З-поміж країн Західної Європи вакцинація БЦЖ збережена у Франції, Австрії, Португалії. У США щеплюють при народженні лише на тих територіях, де зберігається висока захворюваність на туберкульоз (наприклад, у місцях компактного проживання ескімосів). Механізм захисту полягає в обмеженні гематогенного розповсюдження мікобактерій з місця первинної інфекції, що знижує ризик розвитку захворювання та реактивації процесу. В Україні, з огляду на високу поширеність туберкульозу, неможливо відмовитися від щеплення БЦЖ, оскільки доведено, що ця вакцинація захищає від найбільш небезпечних форм захворювання (міліарного туберкульозу і туберкульозного менінгіту). Останніми роками з’явилися дані про можливий неспецифічний позитивний ефект від вакцинації БЦЖ новонароджених. Так, дослідники з Великої Британії виявили, що свистячі хрипи (ризик астми) серед дітей 6-11 років спостерігалися у 23,2% невакцинованих БЦЖ, у 20,3% вакцинованих не в період новонародженості та в 17,2% дітей, які були вакциновані в неонатальному періоді.
Експертами ВООЗ підраховано, що в світі більше половини померлих до 5-річного віку дітей серед причин смерті мають такі захворювання, яким потенційно можна запобігти. Сотні тисяч дітей у світі помирають від кору, проти якого існує доступна й ефективна вакцина. Один-два мільйони дітей помирають від пневмонії, тобто більше, ніж від СНІДу, малярії та туберкульозу разом узятих. Відомо, що проти основних збудників пневмонії існують ефективні вакцини, які застосовуються вже в багатьох країнах. Так, вакцинація проти гемофільної палички введена до національних календарів щеплень у багатьох країнах Європи та Америки. Гемофільна паличка, особливо тип b (Haemophilus influenzae b, Hib), також є причиною інших інвазивних захворювань, які можуть становити загрозу для життя (рис. 1).
Найнесприятливіший прогноз при інвазивних захворюваннях характерний для дітей молодше 5 років. Нами були проведені дослідження частоти гнійних менінгітів у популяції дітей до 5 років Києва (дослідження Л.І. Чернишової, А.В. Бондаренко, Н.П. Винник за підтримки організації «Програма оптимальних технологій у охороні здоров’я» [РАТН]):
1. Гнійні менінгіти (діти до 5 років, Київ):
• 1999 р.: 71,4 на 100 тис. населення до 5 років;
• 2002 р.: 65,6 на 100 тис. населення до 5 років;
• 2003 р.: 62,4 на 100 тис. населення до 5 років;
• летальність (1999 р.): 24% (приблизно кожна четверта дитина помирає).
2. Етіологічна структура бактеріологічно розшифрованих гнійних менінгітів у дітей від 1 місяця до 5 років у м. Києві (2002 р.):
• пневмокок – 35,3%;
• H. influenzae типу b – 17,64%;
• менінгокок – 41,17%;
• інші мікроорганізми – 5,89%.
3. Загальна дитяча інфекційна захворюваність:
• гнійні менінгіти: 2000 випадків на рік у дітей (дані МОЗ України, 2005); 90-100 смертей щорічно від менінгококової інфекції у дітей;
• пневмонії: понад 80 тис. випадків у дітей щорічно; близько 140 смертей на рік у дітей;
• сепсис (як показав проведений нами аналіз протоколів аутопсії, одним із септичних осередків часто є гнійний менінгіт і майже у всіх дітей – пневмонія): 250 випадків у дітей на рік (2005); кожна п’ята дитина помирає (приблизно 50 дітей на рік).
Для порівняння наводимо дані смертності дітей внаслідок інфекцій, керованих засобами імунопрофілактики, в Україні за останні роки:
• дифтерія: 1-2 випадки на рік;
• коклюш: 0-1 випадок на рік;
• кір: 0-1 випадок на рік.
Таким чином, в Україні щорічно приблизно 300 дітей помирають від захворювань, які часто відносять до соматичних (таких як пневмонія). При цьому гнійні менінгіти, пневмонії, сепсис викликаються бактеріальними збудниками, що можуть бути представниками мікрофлори у здорових дітей, навіть тих, які не відвідують дитячі колективи. Частота носійства Hib у дітей віком до 2 років становить 6,06% і є зіставною з поширеністю носійства Hib у Російській Федерації та в довакцинальний період у США (4,8 у 1989 р.). Ці дані отримані автором при обстеженні здорових дітей, які приходили на планові щеплення до поліклінік із різних районів Києва. При зниженні резистентності (наприклад, при вірусних інфекціях, особливо грипі) власна мікрофлора організму може активізуватися і спричинити серйозне захворювання. Як показали наші дослідження, причиною третини цих захворювань є Hib.
В Україні 2006 р. внесено зміни до Національного календаря щеплень (наказ МОЗ України № 48 від 03.02.2006 р.)

Щеплення проти Hib-інфекції

Абсолютно новим щепленням, яке введено до нового календаря, є щеплення проти гемофільної палички типу b (Hib). Варто нагадати, що це не новий мікроорганізм. Раніше цей збудник у Радянському Союзі називався паличкою Афанасьєва–Пфейфера. Мікроорганізм є дуже примхливим щодо ростових середовищ. З розпадом Радянського Союзу погіршилися умови для бактеріологічних досліджень, майже не висівали Hib, тому склалося враження, начебто цей збудник зник, і про нього почали забувати.
Схема щеплення проти Hib:
• вводяться 4 дози (у 3; 4; 5 та 18 міс);
• вакцинація для профілактики Hib-інфекції може проводитися моно- та комбінованими вакцинами, що містять Hib-компонент;
• у разі використання Hib-вакцини та АКДП від різних виробників вакцини вводяться в різні ділянки тіла;
• бажано застосовувати комбіновані вакцини з Hib-компонентом для первинної вакцинації.
Досягненням є те, що згідно з новим календарем щеплень, у дітей з високим ризиком розвитку післявакцинальних ускладнень регламентується проведення щеплення проти дифтерії, коклюшу та правця вакциною АаКДП (з ацелюлярним коклюшним компонентом), що є менш реактогенною. Вакцинація проти коклюшу була перервана в Японії, коли дві дитини померли протягом 24 год після отримання АКДП-вакцини з цільноклітинним коклюшним компонентом. Після цього частота захворювань на коклюш зросла з менш ніж 1000 до 13 105 випадків на рік, з них 41 – смертельний. Енцефалопатія спостерігається в середньому в 1 випадку на 100 000 доз вакцини, а перманентне ушкодження мозку – з частотою 1 на 300 000 ін’єкцій. У Британії юридично було визнано, що не існує вірогідної інформації, яка б доводила, що ушкодження мозку пов’язане з вакциною проти коклюшу. Частота подібних випадків дозволяє віднести ці ускладнення до таких, які лише за терміном співпадають із проведенням щеплення. Навіть якщо застосування вакцини й пов’язане в поодиноких випадках з ушкодженням мозку, продовження щеплення проти коклюшу все ж таки рекомендується, оскільки відомо, що значно більше дітей будуть страждати від ускладнень коклюшної інфекції, якщо вакцинацію проти неї не проводити. Однак нещодавно було створено ацелюлярну коклюшну вакцину, яка показала себе менш реактогенною. Вона введена в складі АаКДП до нового календаря щеплень в Україні. Перша ревакцинація у 18 міс також проводиться вакциною з ацелюлярним коклюшним компонентом. Вона використовується для подальшого щеплення дітям, які мали післявакцинальні ускладнення на попередні щеплення АКДП, а також для проведення усіх щеплень дітям з високим ризиком розвитку післявакцинальних ускладнень за висновком вакцинальної комісії або дитячого імунолога.
Ацелюлярна коклюшна вакцина входить до всіх комбінованих вакцин, основою яких є Інфанрикс виробництва «ГлаксоСмітКляйн». Вона містить 3 коклюшних антигени: пертактин, коклюшний токсин, філаментозний гем-аглютинін. Пертактин є особливо важливим компонентом оптимального захисту від коклюшу, який забезпечує більшу ефективність порівняно з двокомпонентною АаКДП-вакциною.

Щеплення проти поліомієліту

Наша країна визнана ВООЗ як територія, вільна від циркуляції дикого штаму поліомієліту, однак є імовірність виникнення вакцинасоційованого поліомієліту (ВАП) внаслідок використання живої ОПВ. Так, навіть за відсутності циркуляції дикого поліовірусу мутований вакцинальний штам (особливо типу 3) може призводити до ВАП. В Україні в середньому виникає 2 випадки ВАП на рік. У США та приблизно в половині країн Західної Європи вакцинацію проводять інактивованою поліовакциною (ІПВ), в інших країнах застосовують змішаний графік: спочатку ІПВ, далі – ОПВ. У нашій державі ІПВ зареєстрована в 2000 р.
У новому українському календарі щеплень ІПВ застосовується для перших двох щеплень, а при протипоказаннях до введення ОПВ – для усіх наступних щеплень згідно з графіком. Саме при введенні перших двох доз ОПВ існує найбільший ризик виникнення ВАП. ОПВ застосовується для 3-6-го щеплень (третьої вакцинації та вікової ревакцинації) за відсутності протипоказань. Ревакцинація у віці 3 років узагалі відмінена. Більшість держав Європейського регіону ВООЗ (32 країни) передбачають використання в національних календарях щеплень ІПВ. Лише в Естонії для профілактики поліомієліту досі використовується ОПВ.

Щеплення проти гепатиту В

Слід зазначити, що вакцину проти гепатиту В називають першою протираковою вакциною. Це пов’язано з тим, що у дітей, інфікованих від матері гепатитом В, інфекція в 95% випадків набуває хронічного перебігу (часто без виражених симптомів) і призводить уже в зрілому віці до виникнення цирозу або раку печінки. Доведено, що щеплення новонароджених проти гепатиту В запобігає розвитку цієї інфекції у дитини, а отже, є профілактикою цирозу та раку печінки. Сучасні вакцини проти гепатиту В найбільш безпечні. Вони є рекомбінантними, містять лише HBsAg, який отримують за допомогою генної інженерії. Тобто факторів вірулентності мікроорганізму в цій вакцині немає. Інфікуватися і захворіти на гепатит В унаслідок щеплення цією вакциною неможливо.
Новий календар щеплень, наближений до західних аналогів, створює можливості для максимально безпечного проведення вакцинації. Однак його недоліком є збільшення кількості ін’єкцій у 3 і 4 міс до 3, а за відсутності щеплення проти гепатиту В у пологовому будинку – навіть до 4 ін’єкцій на один день. Все це ускладнює проведення вакцинації. Слід зазначити, що в Україні зареєстровані й уже давно використовуються у дітей з порушенням графіку щеплення комбіновані вакцини, котрі дозволяють за допомогою однієї ін’єкції провести імунопрофілактику проти 4, 5 і навіть 6 інфекцій. Шестивалентна вакцина (DTPa-HBV-IPV/Hib), яка виготовляється фірмою «ГлаксоСмітКляйн» і зареєстрована в Україні, добре вивчена в клінічних дослідженнях і широко застосовується в усьому світі. Показано, що формування імунітету при введенні шестивалентної вакцини зіставне з імунітетом, сформованим при використанні кожного її компоненту окремо. Незважаючи на те що шестивалентна вакцина містить більше антигенів, вона значно менш реактогенна, ніж цільноклітинна комбінована вакцина. До її складу не входять консерванти, що містять ртуть. В Україні також є досвід використання гексавалентної вакцини для імунопрофілактики інфекцій у дітей за станом здоров’я. Навіть у дитини з уродженим бульозним епідермолізом ми не спостерігали жодної побічної реакції.
Для порівняння наводимо календар щеплень США за 2006 р..
Наш Національний календар щеплень наближений до календаря США. Різниця в тому, що основні щеплення там розпочинаються не в 3 міс, як у нас, а в 2 міс. Окрім того, на відміну від нашого календаря, у США в ці місяці водяться ще вакцини проти пневмококової, а з 2007 р. – і проти менінгококової інфекції. Тобто, якби не використовувалися комбіновані вакцини, потрібно було б одночасно проводити 7 ін’єкцій. У США з 2007 р. рутинно здійснюється щеплення проти ротавірусної інфекції в 2; 3 і 6 міс, але вакцина вводиться перорально. В США обов’язковою є вакцинація проти вітряної віспи (VZV-інфекції) у дітей, у дівчат 11-12 років – проти папіломавірусної інфекції (HPV), що вважається причиною раку шийки матки, а також щорічне щеплення проти грипу дітям у віці від 6 міс до 5 років. Таким чином, у календарі щеплень США передбачено захист від 15 тяжких інфекцій. У нашому календарі вакцини проти пневмококової та менінгококової інфекцій, вітряної віспи, гепатиту А передбачені за станом здоров’я і можуть закуповуватися за рахунок місцевих бюджетів.
Згідно з розділом 2 «Щеплення за станом здоров’я» Національного календаря щеплень, вакцинація проти грипу є обов’язковою в медичному супроводі пацієнтів з високим ризиком виникнення та тяжкого перебігу інфекції, а саме для дітей з:
• первинними імунодефіцитами;
• хронічними ураженнями печінки (у тому числі фіброзом та цирозом печінки);
• бронхіальною астмою;
• ураженням нирок (хронічною нирковою недостатністю або атрофічним синдромом);
• хронічними захворюваннями легень (уродженими аномаліями, набутими хворобами, муковісцидозом);
• хронічними ураженнями серцево-судинної системи (уродженими або набутими вадами серця, кардіоміопатією);
• функціональною чи анатомічною аспленією;
• лімфомою, множинною мієломою, лейкемією,
а також пацієнтам, які тривало отримують лікування ацетилсаліциловою кислотою.
Вакцинація таких дітей повинна здійснюватися за рахунок держави.
Щеплення проти грипу включено також до розділу 4 «Рекомендовані щеплення». Для осіб груп ризику вакцинація рекомендована:
• військовослужбовцям, будівельникам, працівникам Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ тощо;
• особам, які доглядають хворих на грип удома;
• дітям дошкільних закладів та школярам;
• трудовим колективам підприємств, установ, організацій;
• жінкам, які, ймовірно, будуть перебувати у ІІ чи
ІІІ триместрі вагітності під час епідемії грипу.
В Україні зареєстровано декілька вакцин, з 1998 р. для профілактики грипу здебільшого застосовуються три сучасні тривалентні вакцини західного виробництва
(містять 2 штами вірусу грипу А і 1 штам вірусу грипу В), що використовуються в усьому світі: дві спліт-вакцини з розщепленим вірусом (Ваксигрип фірми «Санофі Пастер», Франція; Флюарикс компанії «ГлаксоСмітКляйнБіолоджикалз», Бельгія) і одна субодинична, яка презентує лише поверхневі протективні антигени (H і N) вірусу (Інфлувак фірми «Солвей Фармацеутікалз», Нідерланди). У 2006 р. в Україні було зареєстровано ще одну субодиничну вакцину російського виробництва – Грипол, до складу якої входить імуномодулятор поліоксидоній, що являє собою полівінілпіролідон (гемодез). Цей компонент вакцини може викликати явище тезауризмозу (відкладання речовини, що не метаболізується, в клітинах організму на все життя). У зв’язку з майже щорічною зміною актуальних штамів грипу і недовготривалістю післявакцинального імунітету щеплення проти грипу необхідно проводити кожен рік. Виходячи з цього, повторне введення полівінілпіролідону може зашкодити, особливо дітям. Ознайомлення з документацією на препарат
Грипол не переконує, що введення поліоксидонію суттєво підвищує імуногенність вакцини. Крім того, на відміну від субодиничної вакцини Інфлувак, Грипол містить у своєму складі консервант тіомерсал. Нами були проведені контрольовані дослідження ефективності й безпечності вакцини Інфлувак у дітей, які часто хворіють, і дітей з імунодефіцитами, яким показана додаткова вакцинація, зокрема проти грипу.
Досвід 5-річного застосування субодиничної вакцини Інфлувак у дітей, які часто хворіють, та при імунодефіцитах (зі збереженим синтезом IgG) показав:
• 85% ефективність захисту від грипу;
• зниження частоти гострих респіраторних вірусних інфекцій в 2-3 рази;
• відсутність системних реакцій на введення;
• лише у 15% – місцеві реакції (болючість у місці введення), що зникали за 2-3 дні.
У наш час перелік тяжких інфекцій, які можна контролювати засобами імунопрофілактики, поступово збільшується. Для ефективної боротьби з інфекціями необхідне проведення профілактичних засобів у всіх країнах та охоплення щепленнями не менше 95% дитячого населення.
Останніми роками набирає обертів кампанія проти вакцинації в засобах масової інформації. До неї часто долучаються лікарі нетрадиційної медицини і, на жаль, деякі священнослужителі, які поширюють різні чутки про щеплення. Більшості молодих батьків невідомі захворювання, проти яких проводять вакцинацію. У зв’язку з цим близько 25% батьків ставлять під сумнів необхідність проведення вакцинації та вважають, що вакцини можуть пошкоджувати або послаблювати імунну систему. Відомо, що активна імунізація, до якої належить щеплення, сприяє виробленню специфічного імунітету (клітин пам’яті) без розвитку інфекційного процесу. На відміну від специфічної стимуляції, вплив на імунну систему не-специфічних імуномодуляторів (особливо у дітей), які все ще широко призначаються деякими лікарями, може бути непередбачуваним, оскільки «точкових» імуномодуляторів практично не існує. Втручання в імунітет дитини з використанням неспецифічних імуномодуляторів може призвести до переродження клітин, а також до аутоімунних і хронічних процесів. Навіть препарати рослинного походження можуть сприяти зростанню частоти алергічних захворювань. Так, наприклад, було показано, що препарати ехінацеї не запобігають виникненню гострих респіраторних вірусних інфекцій, але при цьому суттєво збільшують алергічні прояви. Беручи до уваги те, що переваги від неспецифічних імуномодуляторів не мають достатньої доказовості, їх застосування є невиправданим. Натомість ефективність специфічної стимуляції у профілактиці інфекційних захворювань доведена великим досвідом її застосування (більше 200 років від першого щеплення, зробленого англійським лікарем Едвардом Дженнером 1796 р.). Ризик інфекцій, проти яких проводиться вакцинація, значно перевищує імовірність можливих ускладнень щеплень. Завдання педіатрів – своєчасне надання екстрених повідомлень про всі серйозні реакції та ускладнення щеплень. Їх розгляд дасть змогу знайти причину і вжити відповідних заходів у разі підтвердження побічної дії вакцинації. Лише збіг за часом виникнення патології та щеплення не є підставою розглядати останнє як результат вакцинації. За час проведення щеплень у світі траплялися випадки, коли окремі вакцинальні препарати давали велику кількість ускладнень. Такі вакцини або окремі їх партії знімалися з виробництва. В іноземній пресі періодично з’являються повідомлення про збільшення числа випадків деяких тяжких захворювань, які, на думку авторів, можуть бути пов’язані з щепленням. Наприклад, оприлюднювалися дані щодо діагностування аутизму після введення асоційованих вакцин проти кору, епідпаротиту і краснухи (КПК). Це ініціювало проведення у Великій Британії контрольованих досліджень, в яких порівнювали вік установлення діагнозу серед дітей, які отримували чи не отримували КПК. Статистичної різниці між цими групами не виявлено.
Відомо, що аутизм є вродженим захворюванням, що стає особливо відчутним у віці після 1-го року, – саме тоді, коли проводиться щеплення КПК. Існує досвід використання інших вакцин, таких як протидифтерійно-правцево-коклюшна, коли необґрунтовані гіпотези й антивакцинальна інформація спричиняли зниження довіри до вакцини, а також рівня охоплення щепленням.
В результаті мільйони випадків коклюшу й сотні смертей від нього стали наслідком зниження охоплення вакцинацією АКДС у кількох країнах.
Упродовж останніх років з’явилися докази того, що вакцинація не підвищує ризик виникнення екземи і бронхіальної обструкції у дітей першого року життя.
Голландські дослідники провели спостереження за дітьми 2764 сімей. Перша група дітей отримувала щеплення згідно з календарем, у другій групі щеплення проводилися за індивідуальним графіком, третя група не отримувала щеплення через відмову батьків. Частота екземи в перших двох групах становила 23,6%, у третій – 20,4%, рецидиви свистячого дихання спостерігалися у 9,2 і 5,1% дітей відповідно. Відомо, наприклад, що вакцинація БЦЖ призводить до переважання імунної відповіді типу Th1 і, таким чином, знижує ризик розвитку атопічних захворювань.
Однак зауважимо, що в низці випадків проведення профілактичних щеплень справді протипоказане. Так, уведення всіх вакцин (зокрема, анатоксинів) заборонене при гострих захворюваннях або загостреннях хронічних. Усі живі вакцини не дозволяється вводити під час перебування на імуносупресивній терапії. ЖКВ (жива вакцина проти кору), ЖПВ (жива паротитна вакцина) та КПК не застосовуються у разі введення з лікувальною метою препаратів крові.
Насамкінець варто зазначити, що в Україні існує Закон «Про захист населення від інфекційних хвороб», у статті 12 якого йдеться про профілактичні щеплення. Захист населення від інфекційних хвороб належить до національної безпеки, а отже, антипропаганда вакцинації є підривом безпеки нації.


Переглядів: 4076 | Додав: talsan | Рейтинг: 3.7/3 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]